Через правову культуру - до громадянського суспільства

Вибрати мову

понеділок, 26 липня 2021 р.

26 липня - Іван Михайлович Дзюба відзначає свій 90-річний ювілей. Вітаємо!


   Герой України з врученням ордена Держави, академік НАН України, Лауреат премії ім. Білецького в галузі літературно-художньої критики, Державної премії України ім. Т. Шевченка, Міжнародної премій Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів та В. Жаботинського.

    Літературознавець, письменник, громадський і державний діяч, активний учасник дисидентського руху "шістдесятників", один із засновників Народного руху України. Зазнав політичних переслідувань: 1972 заарештований і засуджений на 5 років позбавлення волі за "антирадянську діяльність", звільнений через півтора року, реабілітований в 1991.

   Його роботам притаманний глибокий аналіз, енциклопедична обізнаність, тонкі та влучні характеристики. Ненав`язливо, але твердо проводить основоположну думку, з якою звертається до читача. Зокрема його праця " Інтернаціоналізм чи русифікація?", що з`явилась у відповідь на арешти української інтелігенції 1965 року, де проаналізовано механізм примусової русифікації народів СРСР, що провалився під лицемірними гаслами "інтернаціоналізму". Розповсюджена як самвидав праця стала маніфестом українського шістдесятництва. Її прочитав не лише Петро Шелест, її скорочений варіант було розіслано по обкомах "для ознайомлення." Працю Дзюби прочитали в найвищих керівних інстанціях у Москві. Нею зачитувалась російськомовна інтелігенція. В Україні праця передруковувалась, розповсюджувалась, передавалась із рук в руки.  Дзюбу заарештували, засудили, але вивозити у виправно-трудову колонію не поспішали - вимагали каяття. Хворий і зацькований, Дзюба покаявся. Його було помилувано... Роки, що минули після згаданих подій дають підстави стверджувати: каяття було вимушеним, ім`я Івана Дзюби назавжди асоціюватиметься з людиною, що кинула виклик системі. 

   "Мене часто запитували і запитують: як це сталося, що я виріс на Донеччині, в "російськомовному " нібито краї, а зберіг українську мову, та ще й удостоївся звання "українського буржуазного націоналіста". Ну, по перше, це міф, що, Донеччина - російськомовний край. Принаймні перед війною та в перші повоєнні роки російськомовними там, як і скрізь, були тільки великі міста. (Все змінила Хрущовська шкільна реформа). Але, зрештою,  суть питання не в цьому.  Я й сам не раз задумувався: коли в мені Україна  "пробудилася"? От жили ми всі, здається, за однакових обставин, однаково нас виховували, одне й те ж саме ми читали, в одному і тому ж самому оточенні росли: одним і тим же самим життям жили, але для одних  Україна дуже багато означає, іншим до неї байдуже, якесь територіальне означення. Ще треті, скажімо, якусь причетність до України відчувають, але не дуже близько до серця беруть. Так от: звідки береться переживання України як особистої долі? Адже ніхто нас спеціально не виховував, ніхто нам не закидав у душу думки про Україну, а навпаки, все робилося для того, щоб ми жили бездумно і не бачили цієї проблеми. А приходить час - і вона в тобі озивається."

     "Стихія життя у нас була українська, і не тільки тому, що мова жила, а ще й тому, що до війни і в перші повоєнні роки багато звичаїв зберігалось. Скажімо, посівання, колядування, до хрещеної мами ходити,- це ще було і переживалося як щось значуще (принаймні для нас, дітей). А як ждали народних свят, як дітвора всією вулицею змагалися крашанками - чия міцніша, хто більше навиграє...". ( ІВАН  ДЗЮБА, з книги - "Не окремо взяте  життя".  

      Як літературний критик друкується від 1952, обстоював право української літератури на вільну думку і власний естетичний пошук. Автор книжок та публікацій на актуальні теми сьогодення,  зокрема з проблем розвитку культури, мистецтва, функціонування української мови, ставлення до історичної спадщини. Він став ініціатором унікального проекту "Енциклопедії сучасної України", обгрунтував і необхідність видання "Великої української енциклопедії". 

Література:

  • Дзюба І.М. У літературі й навколо: з боргів давніх і новонабуваних/ Іван Дзюба. - К.: Либідь, 2016. - 424 с.
  • Дзюба І.М. Не окремо взяте життя/ Іван Дзюба; післямова Миколи Жулинського. - К.: Либідь, 2012. - 760 с.; іл.
  • Дзюба І. М. Є поети для епох/ Іван Дзюба. - К.: Либідь, 2011. - 208 с.: іл.
  • Дзюба І.М. Спогади і роздуми на фінішній прямій/ Вступ. ст. М.Г. Жулинського.-  К.: Криниця, 2008. - 928 с.: іл.
  • Дзюба І. М. Україна у пошуках нової ідентичності: Ст., виступи, інтерв'ю, памфлети/ Вступ. слово М. В. Поповича. - К.: Україна, 2006. - 878 с.: іл.
  • Дзюба І.М. З криниці літ: У 3 т. - К.: Вид. дім "Києво- Могилянська академія", 2006. - Т.1: Статті. Доповіді. Рецензії. Передмови. Дещо про добрих сусідів і духовну рідню. - 975 с.: портр.



Немає коментарів:

Дописати коментар