10 грудня - Міжнародний день прав людини. Сьогодні Україна, як і весь світ, зіткнулися з особливою жорстокістю та неповагою до прав людини. Розв’язна жорстока війна на винищення української нації і окупація рф території нашої країни, порушення прав людини цією державою на тимчасово окупованих територіях, численні терористичні акти та військові конфлікти по всьому світу свідчать про неспроможність як окремих держав, так і світової спільноти забезпечити на належному рівні захист прав людини і свобод.
Одним з найважливіших аспектів цих прав є гарантія дотримання людської
гідності. Людська гідність нерозривно пов’язана з унікальністю кожної людини. Кожен
і кожна з нас володіє думками, почуттями, особистими якостями, а, отже, є
цінністю завдяки своєму існуванню. Саме тому дуже важливо захищати людську
гідність. Гідність – це також і внутрішня переконаність людини у власній
цінності, почуття самоповаги та поваги до інших людей.
Багато філософів і правознавців міркували
над поняттям гідності. Серед них і Григорій Савич Сковорода, 300-річчя від дня
народження якого відзначаємо цього року. Він відстоював права людської
особистості в кожній людині, що на ті часи означало сильну демократичну
тенденцію. Відкрито засуджував московських гнобителів.
Якось Катерина ІІ забажала побачити вже за життя відомого українського філософа особисто. Він прибув на її запрошення до палацу. Коли зайшла цариця до приймальної зали, всі присутні вклонилися, крім Сковороди. На питання Катерини, чому він не кланяється, відповів: «Не я бажав тебе бачити, а ти сама захотіла на мене подивитися. А як же ти мене роздивишся, коли я перед тобою удвоє зігнуся». Катерина ІІ намагалася «приручити» Сковороду, запрошуючи його на постійне проживання при дворі. У відповідь виклик: «Я не покину батьківщини. Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця». У спокусливі сіті заради «панства великого», заради «лакомства нещасного» Сковорода так і не дався.
Розповідають, що Катерина ІІ, зустрівшись із
Сковородою, запитала, чому він такий чорний. Дотепна відповідь містила глибоку
кмітливість, що вказувала на суть його життя: «Е! Вельможна мати, хіба ж ти де бачила,
щоб Сковорода була біла, коли на ній печуть і жарять, і вона все у вогні».
Учення та наративи Сковороди про
незалежність, самопізнання, сродну працю важливі і зараз. Ідея
«спорідненої праці» – це основа суспільного ладу, запорука громадського порядку,
душевного комфорту, соціального та індивідуального благополуччя, а також умова
реалізації рівності і рівноправ’я. Ідея «спорідненої праці» у Г. Сковороди логічно пов’язана з концепцією
«нерівної рівності», які відкривають людині шлях до щастя. Ця ідея представлена
відомим сковородинським фонтаном. Виступаючи з критикою формальної рівності, що
заснована на універсальній «неспорідненності», він протиставляв їй внутрішню
«нерівну рівність» як можливість реалізації кожним своїх здібностей, право
кожного на індивідуальність, на щастя. Отже, «споріднена праця» – це вираження
ступеня соціальної справедливості, а право як механізм встановлення закладеної
у «спорідненій праці» справедливості має виходити від людини, виражати не
стільки зовнішню,скільки внутрішню міру її волі.
10-та пісня
збірки Г. Сковороди «Сад божественних пісень» — «Всякому городу нрав и права…»
– вважається класичним зразком соціальної сатири в давній українській
літературі.
Слова «всякому
городу нрав і права» наштовхують на думку про адміністративні заходи Катерини
II щодо міст у кінці 60-70-х років. Імператриця в цей час посилено
запроваджувала дворянсько-бюрократичну систему управління губернських та
повітових міст, визначала своє розуміння тези «всякому городу нрав и права».
Отже, вірш спрямований не тільки проти загальних соціальних пороків, а й
конкретно — проти запроваджуваних порядків бюрократичної системи.
Письменник
виступає проти соціальної несправедливості, яка існує і принижує людську
гідність:
Панські Петро для
чинів тре кутки,
Федір-купець
обдурити прудкий,
Той зводить дім
свій на людський манір,
Інший гендлює,
візьми перевір!
Образом Петра автор розкриває психологію
новонародженого лакузи, який морально вироджується. Він, замість того, щоб
боротися за волю, свідомо спрямовує свою діяльність «для чинів». Твір є гострою
сатирою на верхівку суспільства того часу: купців, чиновників, поміщиків, які
задовольняли свої примхи. Не оминув поет і юриста, який закони повертав так, як
було вигідно йому: він збагачувався на хабарях. Ця пісня є вершиною поезії
Сковороди, бо, засуджуючи експлуататорське суспільство, відповідала настроям і
почуванням народу.
Доля подарувала Україні Сковороду і ми
зобов’язані вслухатися в його заповіти й докласти всіх зусиль, щоб зрозуміти
вчення великого філософа, адже воно потрібне нам і сьогодні. Г. Сковорода
обстоює свободу і права кожної людини. Воля пов’язується з боротьбою за
національне і соціальне визволення, що закладає основу для традиційних
цінностей українського національного світогляду.
