До незалежності України про Олену Телігу на Батьківщині майже нічого не знали. Невідомим було ім`я патріотки, яка віддала життя за незалежну Українську державу, талановитої поетеси і публіцистки, чарівної жінки, якою захоплювалися всі хто її знав.
Олена Теліга прожила лише тридцять чотири роки, тому й невелика її літературна спадщина. Однак "поетка вогняних меж" (Д. Донцов) - це не тільки чільна постать свого літературного покоління, а й символ нескореності духу, перемоги ідеалу над тиранією, відваги над інстинктом самозбереження. Вона постає "як свідомий і рішучий фанатик ідеї бо та епоха вимагала фанатиків, горе тій нації, котра не спромоглася їх тоді поставити до фаланги борців перед загрозою тотального понівечення людськості" (Є. Сверстюк).
Безстрашна патріотка, яку німці розстріляли в Бабиному Яру, народилася і зросла в Підмосков`ї, у російськомовній сім`ї, хоча батьки були етнічними українцями. Потім жила в Петербурзі, виховуючись у російсько-імперському дусі. Хрещеною матір`ю Олени була російська письменниця Зінаїда Гіппіус. Дівчина дістала чудове домашнє виховання і освіту. Вчила німецьку, французьку і російську мови, українською не володіла, лише чула її від родичів.
В еміграції в Польщі а потім і в Чехословаччині українське середовище спочатку здивувало Олену, було для неї незвичним. Але вона включилась у життя української громади, спілкувалася зі студентами УГА, вступила на матуральні курси, щоб одержати документ (матуру) про середню освіту. Читала праці ідеологів української державності й націоналізму - Донцова, Липи, Петлюри, увійшла в коло українських літераторів-емігрантів. Велику роль в "українізації" Олени Шовгенової відіграли тогочасні її товариші - студенти УГА, особливо Михайло Теліга - кубанський козак, бандурист, недавній старшина армії УНР, з яким вона поєднала свою долю, побравшись 1 серпня 1926 р.
На все життя їй запам`яталась вечірка в середовищі російських емігрантів, коли вона гостро відчула себе українкою. Пізніше розповідала Уласові Самчуку: "Я була тоді у товаристві блискучих кавалерів. Не відомо хто і не відомо, з якого приводу, почав говорити про нашу мову зо всіма відомими "собачій язик"... "Мордописня"... Всі з того реготалися... А я враз почула в собі гострий протест. У мені дуже швидко наростало обурення. Я сама не знала чому. І я не витримала цього напруження, миттю встала, вдарила кулаком по столу і обурено крикнула: "Ви хами! Та собача мова - моя мова! Мова мого батька і моєї матері! І я вас більше не хочу знати!" (Самчук Улас. На білому коні. С. 76 -77).
22 червня 1941 року захопило поетесу в Кракові. Усвідомлюючи, що офіційного дозволу виїхати в Україну їй не дадуть, в середині липня вона вирішила нелегально повернутися на Батьківщину. У Львові Олена Теліга вийшла на прямий звя`зок з О. Ольжичем і діяла під його керівництвом і контролем. Діяльність була насамперед культурницька: відновлення української школи, преси, видавництва. Українські націоналісти розглядали напад німців на СРСР як можливість поширення по всій Україні власного впливу і встановлення незалежної Української держави. Задля цього керівництво ОУН зібрало зо 2 тис. своїх членів і розділило їх на похідні групи, які повинні були йти вглиб України за німецькими військами, виявляти в кожному населеному пункті свідомих українців, створюючи навколо них місцеву адміністрацію.
До складу однієї з таких груп і увійшла Олена Теліга, що прибула до Києва 22 жовтня 1941 року з чіткою метою об`єднати культурні сили України (Є. Плужника, Д. Фальківського, Г. Косинку, О. Влизька, П. Филиповича). Оунівці власноруч узялися за активне відродження українського культурного життя. Поетеса стала редагувати літературний тижневик "Літаври" при газеті "Українське слово", публікуючи в ньому твори українських літераторів, закатованих у сталінських таборах. Згодом Олена Теліга організувала Спілку українських письменників і стала її головою.
Та вже в грудні 1941 року німецька влада розгромила "Українське слово", закрила "Літаври", а київську пресу передала проросійським групам, що слухняно виконували вказівки німців. Олена Теліга всю свою енергію зосередила на роботі в Спілці письменників. Але атмосфера в Києві дедалі згущувалась. Наприкінці 1941 р. прийшли повідомлення про розстріл німцями оунівців у Базарі, Радомишлі, Житомирі, Чернігові й Полтаві. Олег Ольжич почав готувати розконспірованих людей до виїзду, проте Олена Теліга від переїзду твердо відмовилась.
9 лютого 1942 року німецька поліція оточила будинок Спілки письменників і заарештувала всіх, хто зізнався у причетності до неї, у тому числі подружжя Теліг. Їх тримали у гестапо по вул. Короленка, 33. Миколу Телігу розстріляли раніше. На стіні в камері, в якій тримали поетесу, було видряпано слова: " Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга", а зверху - тризуб. 3 лютого (за іншими даними 21 лютого) 1942 року німці її розстріляли в Бабиному Яру. Один із гестапівців згадував: "Я не бачив мужчини, щоб так героїчно вмирав, як ця гарна жінка..."
21 липня - в день народження Олени Теліги і 21 лютого в день пам`яті - покладаються квіти в Бабиному Яру біля дерев`яного Хреста, де покоїться прах розстріляних українських патріотів.
Література:
- Теліга Олена. Листи. Спогади / Упорядник Надія Миронець. - Видавництво імені Олени Теліги, 2003. - 400 с.; іл.
- Теліга О. Вибрані твори / Упорядник О. Зінкевич; Передм. Є. Сверстюка. - К.: Смолоскип, 2006. - 344 с.
- Історія української літератури: ХХ - поч. ХХІ ст. навч. посіб.: у 3 т. / за ред. В. І. Кузьменка. - К.: Академвидав, 2013. - Т.1. - 2013. - C. 337 - 344
- Сверстюк Є. О. Світлі голоси життя. - К.: Кліо, 2015. - C.- 292 - 303.
- Логвиненко О. Душа на сторожі. - Київ, № 3, 2007.- C.179 - 182.
- Українки в історії / За заг. ред. В. Борисенко. - К.: Либідь, 2004. - C.- (196 - 202).
Немає коментарів:
Дописати коментар