Через правову культуру - до громадянського суспільства

Вибрати мову

пʼятниця, 16 липня 2021 р.

16 липня - День ухвалення Декларації про державний суверенітет України

 

    Нинішнього року Україна відзначає тридцять першу річницю знаменної події - ухвалення Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України.

    Декларація стала першим актом Верховної Ради, який визначив демократичні цілі та принципи українського державотворення, знаменував собою початок новітнього етапу історії нашого народу.

    Ухвалення Декларації про державний суверенітет було яскравим проявом волі українців до незалежності, усвідомлення необхідності державного будівництва.

  


 Декларація грунтувалася на попередньому досвіді державотворення - традиціях Київської Русі, Козацької держави, Української Народної Республіки, Української Держави, Західно-Української Народної Республіки, Української Радянської Соціалістичної Республіки, Карпатської України, Державного Центру УНР в екзилі.

    Цей історичний документ ухвалювався у складних умовах. Відходила в минуле ціла епоха і українській політичній еліті необхідно було визначитися з вибором нового шляху розвитку. Левко Лукяненко згадував: і сам не сподівався, що створення на руїнах Радянського Союзу незалежних держав буде настільки швидким. Тим паче що навіть після внесення цього питання до порядку денного комуністична більшість не приховувала: розглядає можливе ухвалення Декларації як вимушений крок перед підписанням нового союзного договору.  Формулювання про Декларацію "як основу для ухвалення майбутнього союзного договору" було компромісним, і це була "поступка комуністичній більшості для того, аби документ був ухвалений в цілому". "Позитивний зміст  був такий великий, що бочку  меду мусили прийняти з тою ложкою дьогтю", -  зауважував Лук`яненко. Бо й насправді, ухвалений 355 голосами "за  текст Декларації фактично містив усі атрибути державної  незалежності.  

    Показово, що Декларація про державний суверенітет України - це орієнтація на демократію, вільний вибір політичного майбутнього, забезпечення прав і свобод кожного громадянина.

    Декларація стала програмним, стратегічним і державотворчим документом, з прийняттям якого розпочався процес кардинального реформування всіх сфер життя українського суспільства. Її ухвалення відкрило для України шлях до досягнення повної незалежності. 

     Вона стала основою Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, підтвердженого результатами Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року.

  

   

У цьому документі проголошувалася, по суті відмова від ідеологічних засад радянської правової системи, утверджувався пріоритет загальнолюдських цінностей, норм міжнародного права, містилася пряма заборона будь-якій політичній партії виступати від імені всього народу України.

Саме в Декларації про державний суверенітет було заявлено про формування в незалежній Україні сучасної політичної нації європейського зразка, про необхідність побудови правової держави основним завданням якої є національно-культурне відродження українського народу.

    Декларація утверджувала миролюбний характер зовнішньої та безпекової політики. Нею було проголошено європейський вибір України.

    Положення Декларації сприяли консолідації не лише політичної еліти, а й всього українського суспільства.

    Декларація є документом, який завжди зберігатиме свою політичну і правову актуальність. І не лише з огляду на її історичне значення у процесі постання незалежної України, а й виходячи з сучасних завдань розвитку держави.

    ДО РЕЧІ  







                                                 

    


                                                        Література:

  •   Декларація про Державний суверенітет України. Історія прийняття, документи, свідчення. - Житомир "Рута", 2010.- 868с., іл.
  • Лавренюк С.   Між УРСР і УНР вибрали Україну. - Голос України, 16 липня, 2019, с. 4
  • Святе прагнення до державної незалежності. - Голос України, 2021, 16 липня 1921, с.3 - 4.   
  • Яблонський В. Державний центр УНР в екзилі: ідеї, боротьба, традиція (1921 - 1992 роки). - К.: КНТ, 2020. - 648 с.

                  

Немає коментарів:

Дописати коментар