До Дня Конституції України

Дату 28 червня шанує і пам’ятає кожен свідомий українець, саме цього дня 1996 року на V сесії Верховної Ради II скликання було прийнято Основний Закон нашої Держави, яким закріплено правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність, забезпечено права людини та громадянина. За історичними мірками, Конституція України – молодий документ, але своїм корінням сягає сивої давнини.

На переконання фахівців, становлення українського конституціоналізму розпочалося ще за часів Київської Русі, щоправда більш чітких форм цей процес набрав значно пізніше.1710 року було укладено Конституцію Пилипа Орлика, відому також під назвами «Пакти й Конституція прав і вольностей Війська Запорозького...», «Правовий уклад та конституції законів та вольностей Війська Запорозького...», «Уклад прав і вольностей Війська Запорозького та угоди...». Цей документ став першою українською конституцією, більш того, він вважається однією з перших у Європі конституцій демократичного суспільства.  Без перебільшення можна сказати, що Джеймс Медісон, автор Конституції США, скористався пізніше тими самими принципами демократії, що й Пилип Орлик.
 Конституція Пилила Орлика не тільки   видатна пам'ятка українського конституціоналізму.  Проблеми відображені у тексті документа,  співзвучні з тими, з якими доводиться стикатися Україні сьогодні. 

Історичні паралелі між козацькою добою і сучасною Україною засвідчують, що 310 років тому український народ понад усе прагнув звільнитися з-під   ярма Московської держави,| яка «неодмінно хотіла перетворити козаків на регулярне військо, а міста приєднати до своїх губерній».  У розділі ІІ Конституції Пилип Орлик просив шведського короля і його наступників нікому не вибачати «не лише зневаги прав ї вольностей, але й порушення кордонів і привласнення вітчизняних земель».Проте не тільки зовнішній ворог становив загрозу для України. «Дехто з гетьманів Війська Запорозького захоплювали собі необмежену владу, геть потоптавши рівність і звичаї, і свавільно встановлювали отой закон: «Так хочу - так повеліваю». Тоді, як і сьогодні, корупція    пронизувала усі верстви населення, руйнуючи країну зсередини. Про це багато йдеться у Конституції Пилипа Орлика. Водночас у документі закладено низку прогресивних антикорупційних заходів, таких як виборність на посади, незалежність «бюджетного процесу», фінансовий контроль, звітність тощо. Ключовою фігурою у протидії корупції та хабарництву був гетьман. Він мав «усією повнотою влади викорінювати надужиття і сам того остерігатися і не чинити, щоб не давати прикладу для наслідування іншим».

Найперше, чого прагнув Пилип Орлик, це очистити українську владу, зробити її демократичною, справедливою, вірною державі й українському народові. З цією метою, аби не допустити самодержавство, було запроваджено Генеральну раду, яка обмежувала гетьманські повноваження, маючи вплив її на зовнішню, і на внутрішню політику. З членами Ради гетьман мав «радитися про безпеку Вітчизни, про спільне благо і про всі громадські справи». Старшина, у свою чергу, повинна була радити «чесно й щиро, не дбаючи про жоден зиск - свій чи інших осіб». Фактично, гетьману відводилась роль, еквівалентна сучасній президентській, а Генеральній раді - парламентській.

Неабияку увагу в Конституції приділено запобіганню розкраданню державного майна і коштів. Цей святий обов'язок покладався на генерального скарбія. Він обирався на конкурсній основі. Цікаво, що претендувати на цю посаду міг «чоловік значний і заслужений, маєтний і порядний, який би сумлінно опікувався з відома гетьманового військовою скарбницею, пильнував млинів і доходів та обертав їх на громадські потреби, а не на власний зиск». За свою діяльність підскарбій звітував гетьману, але, незважаючи на це, останній не мав права «ані самовладно привласнювати собі громадських маєтностей і угідь Війська Запорозького, ані розподіляти їх під яким не було 6 претекстом іншим людям, менш заслуженим перед Вітчизною».
Фахівці стверджують, що Конституцію Пилипа Орлика не можна вважати конституцією в сучасному розумінні цього слова, проте її вплив на законотворчу діяльність в Україні важко переоцінити. Україна має власне джерело, з якого належить черпати основні ідеї правової держави.
 Усім хто цікавиться історією і правом пропонуємо ознайомитися з добіркою видань читальної зали центральної бібліотеки ім. М. Коцюбинського.