Український шлях до Основного Закону

 28 червня Україна відзначаємо 29-ту річницю прийняття Конституції - основного закону, що закріплює права, свободи громадян та засади державного устрою.

З нагоди цієї дати Центральна бібліотека ім. М. М. Коцюбинського підготувала книжково-ілюстративну виставку «Український шлях до Основного Закону».

Ці книги допоможуть ознайомитися з історією написання та прийняття Конституції. Розповідають про історичні постаті, які були причетні до створення перших конституцій чи сприяли розвитку правової думки. Вони допоможуть краще зрозуміти зміст статей конституції, правильно тлумачити і застосувати їх та розвивають елементарну правову та соціальну компетентність, популяризують національні цінності.

Наша Конституція визначає, що Україна є правовою державою, яка базується на принципах поваги до особи, верховенства права, дотримання закону. У ній закріплений суверенітет української держави над всією її територією, яка є недоторканною. А захист цього суверенітету і територіальної цілісності є найважливішою функцією держави і справою всього українського народу.

Основний закон нашої держави має глибокі корені в історії, а так звана Конституція Пилипа Орлика була найпрогресивнішим документом своєї доби.

Попередники сучасної Конституції:

Конституція Пилипа Орлика – 1710 рік.

Конституція УНР – 29 квітня 1918 року.

Мала конституція ЗУНР – 13 листопада 1918 року.

Тимчасова Конституція Карпатської України – 15 березня 1939 року.

В УСРР / УРСР у різний час було ухвалено чотири конституції. Вони хоч і проголошували Україну суверенною державою, але насправді були лише формальним прикриттям колоніального становища України та панування в ній тоталітарного режиму.

Новітній конституційний процес нерозривно пов’язаний із відновленням української державності. Творення Конституції розпочалося із ухваленням Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року. З розпадом СРСР та ухваленням Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року національна законотворчість активізувалася. Робота над прийняттям Основного Закону незалежної України почалася в 1992-му і тривала майже 4 роки.

Ухвалення та введення в дію Верховною Радою України Основного закону 28 червня 1996 року стало важливим етапом утвердження державності, мало величезне політичне та правове значення для розвитку української політичної нації та громадянського суспільства. Міжнародне співтовариство схвалило Конституцію України, назвавши її однією з найдемократичніших у світі. Венеціанська комісія визнала, що наша Конституція в частині прав, свобод та обов’язків громадян відповідає міжнародним стандартам у галузі конституційного права.

Сьогодні, в умовах повномасштабної війни Росії проти України і численних злочинів окупантів, ми як ніколи розуміємо важливість цінностей, закладених у Конституції України, та необхідність їх захисту і збереження для майбутніх поколінь.

За матеріалами Українського інституту національної пам'яті

До 95 річчя від дня народження Михайла Гориня - правозахисника, борця за свободу і незалежність України

 

17 червня 95 років від дня народження Михайла Гориня – відомого українського правозахисника, дисидента, борця за свободу і незалежність України, за права особистості й громадянина.

Один із тих, хто мав мужність протистояти цілій системі державного примусу, залякувань, тюрем, концтаборів. Саме він організував «Живий ланцюг» злуки, під час якого в січні 1990 року тисячі людей об’єдналися на вулицях міст: від Львова до Києва.

«Імперський режим протягом століть вбивав клин між окремими регіонами, нацьковуючи схід на захід. І сьогодні ми повинні виконувати три великі завдання: домогтися консолідації нації, розвалити імперію і побудувати Українську державу», ‒ зазначав у своїх роздумах Михайло Горинь.

Михайло Горинь ще зі студентства (1949-1954рр.) активно займався громадською діяльністю: він продовжував підтримувати контакти з ОУН, виготовляв і поширював антирадянські листівки. Пізніше у 60-ті роки саме в Михайла виникла ідея створити власний самвидав. Так, він разом з братом Богданом поширював різні політичні книги, які підпільно діставав з-за кордону, що й стало підставою для першого арешту. Він стався 1965 року, одразу після приходу до влади в СРСР Леоніда Брежнєва і початку нової хвилі переслідувань української інтелігенції. Михайла засудили до шести років таборів суворого режиму за «антирадянську агітацію і пропаганду». Покарання відбував у далекій Мордовії.

Під час ув’язнення Горинь не припинив своєї діяльності. Навіть тут він розповсюджував самвидав серед ув’язнених та спілкувався з іншими однодумцями, зокрема з Левком Лук’яненком та Зеновієм Красівським. Тоді зміг поширити через Івана Гелю свою книгу «Листи з-за ґрат». Через це його неодноразово катували та перевели до іншої в’язниці в ізолятор «Владимирського централу». У 1971 році Михайло Горинь вийшов із ув’язнення.

У 1976 році став одним із представників Української Гельсінської Групи (УГГ), яка утворилася у Львові та брав активну участь у розробленні основоположних документів Української Гельсінської групи. Коли засновники УГГ були заарештовані, видавав її інформаційний бюлетень.

У 1981 році Гориня вдруге заарештували. Цього разу КГБ підкинув підроблені документи про діяльність Гельсінської групи. На знак протесту Михайло почав голодування, під час якого переніс серцевий напад, але дисидента засудили на десять років позбавлення волі в таборах суворого режиму та п’ять років заслання.

У таборах Горинь тяжко хворів. Гіпертонія, аритмія, запалення нирок, два інфаркти. Тільки у період перебудови, 1987 року, його достроково звільнили, але реабілітували аж у 1990-му. Після виходу на свободу стан здоров’я політв’язня був дуже тяжкий. Молодший брат Богдан згадував:

«Михайла рятувала його велика віра в те, що тільки боротьба може дати свободу, що бездіяльність не дасть Україні жодних можливостей вийти із того підневільного стану. І тому людям треба йти на жертву і вірити, що жертовний шлях – це той шлях, який не пропаде марно».

Розпад Радянського Союзу і відновлення незалежності України дали Михайлові Гориню наснагу для подальшої громадсько-політичної діяльності. Він став одним із провідних учасників Народного Руху України, близьким колегою В’ячеслава Чорновола, головою Української республіканської партії.

У 1988 році працював над розробкою «Декларації принципів Української Гельсінської Спілки» разом з В’ячеславом Чорноволом, яку оприлюднили у Львові під час мітингу. Також працював в Робочій групі захисту українських політв'язнів.

 

У січні 1990 році Михайло Горинь став організатором «Живого ланцюга», який відбувся з нагоди 71-річчя проголошення Акту Злуки УНР і ЗУНР (22 січня 1919 року), коли сотні тисяч людей з прапорами утворили символічний ланцюг єднання від Києва до Львова. Того року Горинь став організатором свята 500-річчя козацтва на Дніпропетровщині та Запоріжжі. Під час виборів 1990 року Михайла Гориня обрали до Верховної Ради України, він був серед тих, хто 24 серпня 1991 року проголошував незалежність.

Багато робив для зміцнення Української держави, її соборності. Зокрема, йому також належить ідея організації екскурсійних поїздок школярів на канікулах: галичан – на Донбас, а дітей з Луганщини й Донеччини – на захід України. Збірки спогадів і публіцистики Гориня видані в Україні під назвами «Листи з-за ґрат» і «Запалити свічу».

Михайло Горинь пішов із життя 13 січня 2013 року. Похований у Львові на полі почесних поховань Личаківського цвинтаря.

«Краще засвітити одну свічку, ніж усе життя проклинати пітьму» – під таким гаслом жив самовідданий борець за національну ідею України, державотворець, правозахисник Михайло Горинь. За своє життя він запалив не одну свічку на шляху боротьби за відродження і консолідацію української нації.